10 грудня – Міжнародний день прав людини.

 Права людини - невід’ємний елемент людської особистості і людського буття. Тому процес формування концепції прав людини пройшов довгий шлях, тісно пов’язаний з історією розвитку суспільства.

Нині права людини є загальнолюдською цінністю. Вони закріплені в міжнародно-правових документах. Серед найважливіших — Загальна декларація прав людини, прийнята 10 грудня 1948 року Генеральною Асамблеєю ООН, значимість якої полягає в тому, що вона стала першим міжнародним стандартом у сфері прав людини; створила правову базу для подальшого наступного кодифікаційного процесу в цій галузі, що сприяв еволюції концепції прав людини.

З урахуванням її положень 28 червня 1996 року прийнято Основний закон – Конституцію України, відповідно  із якою мають узгоджуватися всі інші закони, що їх ухвалює Верховна Рада. Привертає увагу те, що в нині діючому Основному законі держави проголошені права громадян (розділ II), які раніше не закріплювалися в жодній нашій попередній конституції: право на свободу творчості, право на свободу та особисту недоторканність, право на свободу думки й слова, право на свободу совісті та віросповідання, право на повагу гідності людини, на підприємницьку діяльність тощо.

 Реальне здійснення та захист основних прав людини конкретною особою забезпечується передусім юридичними механізмами, що діють у державі. Тобто правова національна система припускає безпосередню дію належним чином ратифікованих норм міжнародних договорів поряд з національним законодавством, але пріоритет останнього полягає у тому, що саме воно забезпечує засоби реалізації, охорони та захисту прав людини.

Аналіз статей розділу II Конституції свідчить про те, що майже всі статті цього розділу так чи інакше відображають зміст Загальної декларації прав людини. Змістовні і навіть текстуальні збіги II розділу Конституції України і головних міжнародних документів про права людини є позитивним явищем, що засвідчує спрямованість нашої держави на сприйняття та реалізацію міжнародних стандартів у відповідній сфері. До того ж Україна є стороною практично всіх міжнародних договорів про права людини загального характеру.

Як свідчить міжнародний досвід, ефективність гарантій основних прав і свобод людини залежить від рівня розвитку правових принципів та інститутів демократії, стану економіки, правотворчої атмосфери в суспільстві, рівня правового виховання і культури населення, ступеня суспільної злагоди.

У житті бувають випадки, коли права людини порушуються. У цих випадках дуже важливо вміти захистити себе, знати, хто може допомогти.

 Конституція України досить чітко визначає систему органів та осіб, які мають захищати права і свободи людини та громадянина. Це Президент України, як гарант прав і свобод людини і громадянина (ст. 102), Верховна Рада України, яка виключно законами визначає права і свободи людини та громадянина, гарантії цих прав і свобод (ч. 1 ст. 22), Кабінет Міністрів України, який повинен вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина (ч. 2 ст. 116), місцеві державні адміністрації на відповідній території, які повинні забезпечувати додержання прав і свобод громадян (ч. 2 ст. 199), підсистема судів загальної юрисдикції та спеціалізованих судів (ст. 125), Конституційний Суд України ( ст.12); Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (ч. 17 ст. 85 Конституції), прокуратура, адвокатура, інші правоохоронні органи України.

Проте основною юридичною гарантією прав і свобод людини є судовий захист. Об'єктом оскарження до суду можуть бути рішення, дії або бездіяльність, внаслідок яких порушено права і свободи громадян чи створено перешкоди для їх здійснення, або на громадянина покладено якісь не передбачені законом обов'язки, або громадянин був незаконно притягнений до будь-якої відповідальності.