Дорожній конфлікт

 Експедитор чи оператор — кого закон зобов’язує отримувати ліцензію?

Незважаючи на те що органи контролю нерідко вимагають від експедиторських компаній ліцензії на перевезення, підприємства можуть спокійно обходитись і без них. Головне — проаналізувати закони й вивчити судову практику. Це дозволить ефективно захистити свої інтереси.

Ускладнений контрольРоль експедитора як у міжнародних, так і у внутрішніх перевезеннях різними видами транспорту складно переоцінити. Саме експедиторські компанії економлять час і позбавляють своїх клієнтів від безлічі проблем, що виникають при транспортуваннівантажів. Разом з тим у самих експедиторів проблем з кожним роком стає все більше.Одна з них — необхідність ліцензування експедиторської діяльності. Особливо це стосується тих компаній, в яких у власності є рухомі склади.На перший погляд, усе просто: якщо компанія не займається перевезеннями, а тільки організовує їх, то й ліцензія не потрібна. Проте, на жаль, не всі органи контролю поділяють таку точку зору, часто прирівнюючи експедиторські компанії до якихось операторів, чия діяльність підлягає ліцензуванню. Але наскільки обгрунтована така позиція цих органів?Пунктом 25 ст.9 закону «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» передбачено ліцензування таких видів діяльності, як «надання послуг з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів, багажу річковим, морським, автомобільним, залізничним транспортом». Отже, у разі участі суб’єкта господарювання в діяльності, пов’язаній з перевезенням вантажів залізничним транспортом, вирішення питання про те, чи повинен суб’єкт господарювання отримувати ліцензію, залежить від з’ясування визначеного законодавством змісту поняття «послуги з перевезення».У ч.1 ст.306 Господарського кодексу перевезення вантажів «визнається господарська діяльність, пов’язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами».Згідно з Інструкцією з руху поїздів і маневрової роботи на залізницях України, затвердженою наказом Міністерства транспорту та зв’язку від 31.08.2005 №507, «залізничне перевезення — переміщення в просторі людей і вантажів за допомогою залізничного транспортного засобу».Положення гл.32 ГК «Правове регулюванняперевезення вантажів» чітко розмежовує два види діяльності та два види послуг — послуги з перевезення і послуги з експедиції, кваліфікуючи транспортну експедицію як допоміжний вид діяльності, пов’язаний з перевезенням вантажу.Також чч.2—4 ст.306 ГК встановлено, що суб’єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники й вантажоодержувачі.Відповідно до ст.1 закону «Про транспортно-експедиторську діяльність» «перевізник — юридична або фізична особа, яка взяла на себе обов’язок і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором і перевізником».Згідно із цією ж статтею експедитор визначається як «суб’єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування».Із цього випливає, що перевізник і експедитор — це дві різні особи, котрі надають різні послуги. Експедитор не є суб’єктом відносин перевезення вантажів у розумінні ст.306 ГК, якщо він самостійно, за допомогою власного транспорту, не перевозить вантаж.Крім того, відповідно до Загально­українських експедиційних правил, розроблених правлінням асоціації «Європейська спілка транспортників України», експедитор набуває прав і обов’язків перевізника, якщо:• виконує перевезення власними транспортними засобами й видає транспортну накладну;• виконує перевезення чужими або орендованими транспортними засобами, але видає транспортну накладну (договірний перевізник).Наведене дає підстави для висновку про те, що перевезення і/або послуга з перевезення полягає не в організації перевезення або проведенні оплати такого перевезення, а безпосередньо в діяльності перевізника щодо переміщення вантажу з використанням транспорту.Отже, на підставі вищевикладеного можна дійти висновку, що експедиторська діяльність не належить до такої, яка вимагає ліцензування на підставі закону «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».Позиція судуТака позиція підтверджується й судовою практикою. Дніпропетровський апеляційний господарський суд у постанові від 14.05.2009 у справі №35/113-09 установив, що транспортне експедирування не підлягає ліцензуванню і є окремим видом діяльності, як і перевезення вантажів, і ці види діяльності не можуть ототожнюватися. Аналогічних висновків цей же суд дійшов у постанові від 12.03.2009 у справі №18/194: «З урахуванням того, що відповідач зобов’язався й виконував за договором тільки роботи стосовно організації перевезень найманим транспортом, колегія суду вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що надання відповідачем указаних послуг не вимагає ліцензії».Попри це, органи контролю за безпекою на наземному транспорті досить часто прирівнюють експедиторів до перевізників, аргументуючи це тим, що експедиторські компанії, в яких у власності або користуванні є рухомі склади, є операторами й зобов’язані отримувати ліцензію.У зв’язку із цим виникають запитання: яка відмінність між експедиторами й операторами та чи існує вона взагалі?Правилами реєстрації та експлуатації власних вантажних вагонів, затвердженими наказом Мінтрансу від 28.09.2004 №856, установлено, що «оператор — самостійний суб’єктгосподарювання, який на підставі договорів із залізницею і вантажовідправниками бере участь у процесі перевезення вантажів з використанням власного рухомого складу або орендованого в іншого власника або яким він володіє на підставі сумісної діяльності, договору управління майном тощо».У п.6.2 цих правил зазначено, що «оператор повинен мати відповідну ліцензію згідно із Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» і сертифікат відповідності продукції та послуг згідно з Положенням про сертифікаційну діяльність на залізничному транспорті України, затвердженому наказом Міністерством транспорту від 1.06.98 №207».Наведене визначення поняття «оператор» фактично дає право прирівняти будь-якого суб’єкта господарювання, в якого у власності або оренді є вагони, до операторів, зобов’язавши його тим самим отримувати ліцензію та сертифікат відповідності. Цю позицію часто й використовують органи контролю, наполягаючи на тому, що експедиторські компанії, які володіють вагонами, є учасниками процесу перевезення вантажу й повинні отримати ліцензію.Водночас така позиція спростовується судовою практикою. Наприклад, той же Дніпропетровський апеляційний госпсуд у постанові від 14.05.2009 у справі №35/113-09 відзначив, що відповідач не є оператором перевезень у розумінні Правил реєстрації та експлуатації власних вантажних вагонів, оскільки самостійно перевезень не здійснював. Факт надання відповідачем в оренду власних вагонів або оренди ним вагонів у третіх осіб не доводить факту надання послуг з перевезення саме відповідачем як експедитором, говориться в постанові.Враховуючи викладене, можемо дійти висновку, що експедиторська компанія, що володіє на праві власності або праві оренди вагонами, не є оператором і не зобов’язана отримувати ліцензію на надання послуг з перевезення вантажів залізничнимтранспортом.Якщо ж органи контролю в результаті проведення перевірки дійшли протилежного висновку і внесли відповідний припис, варто оскаржити таке рішення в судовому порядку, підкріплюючи свою позицію судовою практикою.

http://zib.com.ua/